У неї знову тече… думка про нього

Вона довго не наважувалась. Переписка була грайливою, злегка провокаційною, але без обіцянок. Він жив далеко, за кілька міст. Їхнє знайомство почалося із випадкового повідомлення, з жарту, що міг би залишитися просто жартом. Але щось у його голосі — навіть не словах — зачепило. Його фрази нагадували дотики: м’які, впевнені, влучні. Такі, після яких стискає всередині і хочеться ще.

Він писав їй про свої фантазії. Вона відповідала своїми. Не всі, звісно. Деякі лишала собі — найгарячіші, найнебезпечніші. Але він умів чути навіть те, що вона не писала. І від цього збудження ставало безжальним.

Після одного з вечорів, коли вона, заснувши пізно, прокинулася вся в пружному тремтінні — від бажання, від спогадів про його уявні пальці в собі — вона зайшла на сайт. Просто подивитись. Просто знайти щось, що б нагадало його. Вона не планувала. Не збиралася. Але кожна річ на тому сайті була не просто річчю. Вони всі ніби шепотіли: «Ти маєш право хотіти».

Вона обрала маленький набір — щось для неї, щось, що хотілося б використовувати з ним. Лубрикант з тонким ароматом ванілі. Вібратор, схожий на його язик. І ще дещо, про що не сказала б навіть найближчій подрузі. Коли натискала «замовити», її пальці тремтіли.

Посилка прийшла через два дні. Вона відкрила її вночі, повільно, обережно, мов розгортала чиюсь фантазію. Пальці ковзали по поверхні упаковки, як по шкірі коханця. Усередині все було саме так, як вона уявляла. Мінімалістично. Без крику. Лише інструменти для насолоди. Для власної гри.

Вона увімкнула музику. Лягла на ліжко. Взяла флакон, торкнулась краплею аромату до зап’ястя. Здригнулась — тіло вже чекало. З ковзанням мастила розчинилась в собі — плавно, розважливо, від кінчиків грудей до внутрішньої частини стегон. Кожен рух вібратора був ніби його дотик. Не поспішний, не глибокий, а наче гра. Вона тремтіла, вивчаючи себе по-новому. Вона дихала його ім’ям, хоча він був лише у вологій тіні уяви.

Але щоразу, коли напруга вибухала хвилею між ніг, вона знала: частину цієї насолоди їй подарував магазин. Той самий, що не ставив дурних питань. Не оцінював. А просто був поруч — коли вона вирішила перестати чекати. Коли вона зрозуміла: бажання — це не сором. Це подарунок.

Наступного разу вона замовила дещо інше — щось, щоб надіслати йому. Із запискою: «Тепер твоя черга уявляти мене».

Бо одного разу спробувавши, вона вже знала — насолоду можна створювати самій. А цей магазин став її способом мати бажане — коли хоче, як хоче, і з ким хоче. Навіть якщо — лише з собою.